Однією з проблем становлення громадянського суспільства в Україні є надзвичайно слабкий профспілковий рух, який за 20 років незалежності не зміг домогтися навіть остаточної ліквідації заборгованості з виплати заробітної плати. Такий стан речей разом з низькою оплатою та жахливими умовами праці важко уявити в цивілізованій Європі. Бо там профспілки тримають руку на пульсі.
Проте вільною ніша справжнього профспілкового руху постійно не буде. В Україні подекуди вже з’являються профспілкові організації, які, якщо наберуть обертів, зможуть суттєво впливати та суспільно-політичну та економічну ситуацію в країні, як це свого часу мало місце з польською «Солідарністю» на чолі з Лехом Валенсою.
Профспілковий рух України в майбутньому очікують суттєві зміни. Це безсумнівно. Питання лише в одному – коли це станеться. Так звані пострадянські профспілки поки що контролюють профспілковий рух і поступово зводять його нанівець. Не випадково, що чисельність їх постійно зменшується. І якщо буквально пару років тому вони налічували 11 млн працюючих, то нині вони представляють інтереси приблизно 6-7 млн.
На місце кволих і нерішучих приходять сильні безкомпромісні профспілки нової генерації. Вони з’являються будь-де, можуть виникнути на будь-якому підприємстві. Для цього потрібен хоча б один з факторів – наявність грамотного і сміливого ініціатора чи такого морально-психологічного клімату на підприємстві, що породжує спротив людей.
Після 2004-2005 рр. профспілки нової генерації почали з'являтися особливо активно. Так, у 2007 році виникла організація профспілки «Захист праці» і в ТОВ «Метро Кеш енд Керрі» - української „дочки” всесвітньо відомої торговельної мережі супермаркетів. Її очолив Володимир Дем’ян, технік-електрик одного з супермаркетів мережі у м. Києві.
Отже, створити профспілкову організацію працівники мережі були змушені, за словами пана Володимира, бо далі терпіти знущання з боку керівництва не було змоги. Установчі збори проводили в обстановці конфіденційності, оскільки ініціатори добре знали про сувору вдачу керівництва. В. Дем’ян стверджує, що працівники, які насмілювалися критикувати або навіть пропонувати свої ідеї щодо покращення умов праці неодмінно звільнялися, або для них створювалися такі умови, щоб вони самі звільнилися.
Пройшовши весь шлях офіційної легалізації, профспілка вийшла на арену, направивши адміністрації мережі свої пропозиції та зауваження щодо організації роботи супермаркетів. Зі слів Володимира, до нього намагалися застосувати всі варіанти батога та пряника. Спочатку, щоб він припинив профспілкову діяльність, пропонували йому навіть квартиру. Коли ж він відмовився, почали залякування. Особливо в цьому відзначився, як каже Володимир, керівник охорони супермаркету, в якому він працював. Була спроба залякати і профактив. Так, одного з членів профкому серед робочого дня передали в руки міліції під приводом того, що він нібито знаходиться у стані алкогольного сп’яніння. Людина добу просиділа у неволі, аж поки Оболонський районний суд не закрив справу, оскільки не побачив у діях працівника складу адмінправопорушення.
Дем’ян говорить, що особисто до нього були приставлені два охоронці, завдання яких було стежити за ним протягом всього робочого часу – наодинці не полишали навіть у туалеті. Були і погрози фізичного знищення. Але це не подіяло. В такій атмосфері, каже Володимир, профкому доводилося працювати весь час: домагатися поліпшення умов праці, стежити за дотриманням чинного трудового законодавства тощо. Профком розробив самостійно проект колективного договору та проект документів щодо порядку ведення переговорного процесу. Володимир каже, що замість розуміння, це викликало страшну паніку серед топ-менеджменту. Тому за першої ліпшої нагоди було вирішено звільнити його з роботи.
Навряд чи українські керівники «Метро» знали, що буде далі. Можливо, вони очікували судові процеси, в перемозі яких не сумнівалися. Але не склалося. Позов було подано з одночасним початком української та міжнародної кампаній солідарності з лідером профспілки.
Тиск громадськості був настільки великим, зазначає Володимир, що з Німеччини у Київ приїхала представниця топ-менеджменту всієї ТНК, яка опікується соціальними питаннями – Бетіна Шарф. За результатами перемовин Володимира було поновлено на роботі – до суду навіть не дійшло.
Щоправда, на цьому труднощі профспілкової організації не припинилися. Так, з метою захисту всіх працюючих профком ініціював укладення колективного договору і навіть домігся укладення з адміністрацією порядку ведення колдоговірного процесу. Та варто було домогтися однієї перемоги, як наче на замовлення, в мережі виникла ще одна профспілка. А згідно з нашим законодавством, для того щоб вести переговори з роботодавцем кільком профспілкам, вони утворюють спільний орган на пропорційній основі. Немає спільного органу – немає і перемовин. І адміністрація тут ні при чому. Володимир Дем’ян каже, що в Україні роботодавці, щоб створити перепони частенько створюють жовті профспілки. Але Володимир не полишає надії на краще і домагається поліпшення умов праці іншими законними шляхами: колдоговір – це добре, але не панацея.
«Ми рішуче підтримуємо євроінтеграцію України, оскільки хочемо жити і працювати так само, як і нормальні європейці. Ми не хочемо рахувати копійки від зарплати до зарплати, щоб вистачало на квартиру та хліб. Ми хочемо умов, рівних з європейцями. Диференційний підхід щодо наших працівників і західних європейців є істотним: якщо наші працівники (наприклад, касири) отримують заробітну плату в середньому 1500-2500 гривень, то європейці-касири мінімальну – 2500 євро.
Чому? Хіба ми працюємо гірше? Чи надприбутків мережа отримує в Україні значно менше? Ми хочемо, щоб доля фонду оплати праці в прибутках мережі була не нижча за долю, яка є в цивілізованій Європі».
Сьогодні Дем’ян – звільнений голова профспілкової організації. Як він говорить, адміністрація намагалася позбутися його і знову мала намір звільнити, але профком вдався до переводу його на посаду голови профкому з повним утриманням. Щоправда, чи виграла адміністрація з цього, а чи програла – незрозуміло, адже тепер Володимир повноцінно має можливість займатися профспілковою роботою. Приклад профспілковців у Києві наслідували працівники «Метро» і в інших містах країни – у Дніпропетровську, Запоріжжі, Львові, Миколаєві, тощо, загалом у 11 містах країни. Тепер Дем’ян як координатор має змогу проводити зустрічі з колегами, боротися разом з ними за їхні права. На наше запитання, а чи пускають його тепер до робочих місць, каже, що взагалі пускають, але бувають випадки, коли порушують законодавство. Тоді Дем’ян просто викликає міліцію і попереджає про зміст ст. 170 ККУ – перешкоджання законній діяльності профспілки.
Профспілці багато в чому допомагає UNI – глобальна світова профспілка, яка об’єднує 16 мільйонів працівників багатьох країн, які працюють у сфері торгівлі та послуг. Зокрема, саме UNI допоміг в організації міжнародної компанії, а також у навчанні профспілкового активу. Однак, незважаючи на те, що профспілка існує понад п’ять років, охоплення профспілковим членством поки що незначне. Щоправда, у європейських профспілок майже не зустрічається 100% членство. Більше того, навіть 30-50% - це дуже багато.
Володимир пояснює це тим, що в радянські часи роль профспілок була декларативною, всі рішення в управлінні державою ухвалювала партія, а на підприємствах – парткоми.
Проте випадок з Дем’яном демонструє, що наше щастя в наших руках. Не потрібно чекати, що якийсь профспілковий дядечко захистить нас, потрібно самим створювати профспілки і брати активну участь в їх житті. Так працює Європа. Тому вона і живе краще за нас.
На жаль, каже Володимир, суди, прокуратура та інші державні органи все частіше в трудових спорах стають на бік роботодавця і, таким чином, працівникам доводиться шукати інші методи впливу на ситуацію, коли їх права звузилися до середньовічного рівня. «Ми знаємо такі найсучасніші методи, нас навчили західні профспілковці і вже почали активно запроваджувати у профспілковій боротьбі: це пікетування, страйки, інші солідарні дії за розробленою стратегією з гарантованим результатом. Головне - перебороти страх, і переборюється він у процесі активної діяльності, про нього просто забуваєш. Нині ми на етапі, коли вже нами лякають, нас роботодавець боїться і не безпідставно. Рівень підготовки менеджерів мережі дуже низький, принцип підбору керівництва базується на одному параметрі – безумовне підпорядкування за повної відсутності своєї думки. А наші профспілкові активісти – навпаки, самодостатні, рішучі, мають теоретичну і практичну підготовку (три роки навчання у найкращих профспілкових викладачів наймогутніших світових профспілок). Наша мета – створення всеукраїнської незалежної профспілки працівників торгівлі та сфери послуг, і її реалізація не за горами.
У ЗМІ зовсім відсутні згадування про людей, які все навкруги створили своїми руками, начебто це все зробили бізнесмени і шоумени. Настав час заявити про себе, про людей праці», – зазначає Володимир Дем’ян.
АНДРІЙ ПРАВДИК
